Аналитика

Соціальна відповідальність за системну кризу в Україні (та до чого тут освіта?)

Автор статьи: Сингаївська А.М.

Ми живемо у світі, де людські й суспільні цінності за останні десятиліття кардинально змінилися, що висуває нові вимоги до особистості як суб’єкта соціального буття для входження нову епоху. З іншого боку, із загостренням системної кризи в країні множаться соціально-економічні проблеми. Через кризу до сталого розвитку країни, регіону, підприємства у біфуркаційний період можна пройти за умов розвитку (чи то відродження, чи то формування) соціальної відповідальності. Соціальна відповідальність є таким інструментом, завдяки якому відбуваються трансформації вихідних  обставин у  результативні дії, продукти діяльності, покращання об’єктивованого стану будь-якого утворення.

Дефініційно «відповідальність» пов’язують з правом та необхідністю конкретного суб’єкта відповідати за взяті зобов’язання. Соціальна відповідальність акцептуалізує усвідомлення і контролювання здатності суб’єкта у впливах на оточуючий світ та на власне життя-буття, а оскільки  це відбувається через форми саморегуляції та самодетермінації, готовність нести відповідальність опосередковується його ціннісними орієнтирами.

Філософська думка, зокрема Сартра і Франкла, посвідчує, що «буття людини можна охарактеризувати як буття відповідальне», тобто буття і є нашою відповідальністю за реалізацію цінностей, які ми сповідуємо. В новітній історії з набуттям незалежності Україна невпевнено порпається у пошуках стабільних форм соціально-економічного та духовного розвитку, а, отже й потребує уваги суспільства до визнання і духовних цінностей, і пріоритетів розвитку, і системно-прогностичного ставлення до прийняття рішень.

Багаторівневість соціальної відповідальності в системно-просторовому аспекті визначається за сферами впливу суб’єктів відповідальності:

  • державна і місцева влада;
  • громадські (зокрема, профспілкові) і неприбуткові організації;
  • керівництво всіх адміністративних рівнів підприємств та організацій;
  • власники ресурсів (трудових, матеріальних, інтелектуальних, фінансових, інформаційних тощо);
  • індивідууми – громадяни, співробітники, споживачі (покупці або замовники) та інші заінтересовані сторони суспільної взаємодії.

Розвиток суспільства може бути сталим, тобто з стійкими впродовж тривалого періоду тенденціями у здобутках та усталеними принципами і методами їхнього досягнення, за умов збереження суспільного надбання та примноження резервів для спадку прийдешнім поколінням. Концептуально сталий розвиток розглядається в системній інтеграції основних компонент суспільного розвитку, а саме економічної, екологічної, етичної та соціальної. Пірамідально модус відповідальності визначається як підсумково-узагальнений у соціальній площині, а базовим рівнем відповідальності є економічна або фінансова діяльність суб’єкта.

Для вищої школи пріоритетним буде розвиток суб’єктної відповідальності індивідуума, що характеризується перетворенням особистісного ресурсу (здібностей, знання, досвіду) в суспільно корисний ресурс – суспільні блага. Але варто враховувати і «дифузію відповідальності» як пряму кореляцію соціально-відповідальної активності від кількості учасників соціальної ситуації. До слова, такий феномен не вступає в протиріччя з розмежуванням відповідальності або диверсифікації.

Оскільки відповідальність підсумовує діяльну активність або бездіяльність, взаємовизначеність екзистанційної сутності відповідальності та зовнішньої атрибуції насущною буде повсякчас. Діалектика суб’єктивного та об’єктивного у феномені соціальної відповідальності виводить нас на критеріальні пошуки суспільно значущих результатів перетворювальної діяльності окремої людини і суспільства в цілому.

Розміщено:

Марксизм та сучасність: системна криза передісторії як предмет філософської рефлексії: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції / Уклад. Б.В.Новіков. – К.: НТУУ «КПІ», 2009. – С.243-244.

Комментарии запрещены.